До Львова найпростіше зараз дістатись автобусом, який виїжджає з Кракова щодня. Квиток коштує 600 грн, всі місця займають швидко, оскільки кількість охочих чимала. Натомість за три дні до відправлення дістати квиток цілком реально. Подорож триває близько восьми годин, в залежності від ситуації на кордоні. Зі Львова до Польщі цим автобусом також можна доїхати, але подорож буде трішки довшою.

Найпопулярнішим польсько-українським пропускним пунктом є "Краківець", саме з нього лежить пряма дорога до Львова. На кордоні зараз спокійніше, раніше тут був величезний потік біженців, проте наразі наплив зменшився й українці потрохи повертаються додому. На кордоні нам довелось затриматись, оскільки з нами їхала громадянинка Росії. Водій автобуса не знав про це, в іншому випадку її б просто не посадили на рейс. Для чого росіянка намагалась в'їхати в Україну, ми можемо тільки здогадуватись. Як повідомила українська прикордонниця, дівчина лесбійка, хотіла в'їхати зі своєю подружкою, проте під час співбесіди з прикордонниками вона поводилась підозріло. Дівчині заборонили в'їжджати в Україну.

Затриматись на кордоні довелось також через німецьку делегацію. Її автомобілі пропустили без черги, таке правило. Як розповів німецький журналіст, який їхав в нашому автобусі, це представники німецького парламенту, які прямують до Львова. Їх теж не пустили до України через проросійські погляди деяких представників.

Дорогою до Львова багато автомобілів, створюються затори, тут багато волонтерських авто, які везуть гуманітарну допомогу. Також курсують правоохоронці, які слідкують за безпекою. Величезний затор і на в'їзді в саме місто. Тут стоять блок-пости, де територіальна оборона перевіряє автомобілі в'їжджаючих. Рух у місто перевантажений. А не дивно, адже наразі в місті понад півмільйона біженців з усіх регіонів України.

Наш автобус приїхав на залізничний вокзал. Почуття, які тебе охоплюють, повертаючись на батьківщину, не можна описати словами. Все дуже рідне. Від початку війни на львівському вокзалі потік біженців не змінився. Тут досі багато людей з розбитими серцями, які шукають, як і де перечекати війну. Якщо на початку війни тут були люди з більш-менш безпечних регіонів, то зараз тут ті, хто пережив російську окупації. Зокрема мешканці Київщини, Чернігівщини, Донеччини, Луганщини, Харківщини. Для них на вокзалі працюють волонтери, вони допомагають з житлом і готують обіди. Ці люди після побаченого здебільшого їдуть закордон, більшість з них не мають вже дому...

У Львові особливих змін не помічаєш, від цього стає дивно. Тут як завжди людно, але тепер тут замість туристів біженці. Людей настільки багато, що знаючи місцевість, можеш загубитись. У центрі міста все, як до війни. У парках бавляться діти. Гуляють закохані. Продаються сувеніри. У храмах проводять службу. У закладах відпочивають від далеких поїздок переселенці. Діти, які пережили стільки горя, їдять морозиво і посміхаються, бо можуть це робити.

Про війну у Львові нагадують не валізи в руках переселенців, а заховані від можливих пошкоджень пам'ятки архітектури. На площі Ринок, яка вважається історичною родзинкою Львова, пам'ятники огородили металевими конструкціями. Стіни найдавнішої Каплиці Боміїв також загородили металевими фанерами. Так само під металевими конструкціями заховали статуї на даху Львівського Оперного театру. Відтепер на стінах театру відсутній розклад вистав, а замість нього красуються плакати українських Героїв, як от велике зображення Київського Привида (льотчик, який лише за перший день війни збив 6 ворожих літаків над Києвом).

У Львові з'явилось безліч волонтерських центрів, де збирають гуманітарну допомогу постраждалим від війни. Студії проводять безкоштовні заняття для переселенців. А в закладах харчування та школах львівські господині готують для військових обіди та печуть паски (великодні бабки). У центрі міста зустрічаєш незвичні забави, як от за гроші спробувати постріляти в портрет путіна. Усю виручку від забави передають українській армії. Попит великий.

Чи бояться люди? Чи відчувають себе у безпеці? Здебільшого так. Зустріли в центрі міста 67-річну Аллу, вона народилась у Львові, але частину життя прожила в Києві, коли почалась війна знову повернулась до Львова.

"Почуваємо себе в безпеці. Але коли був перший ракетний удар по місту, трохи налякалась. Це був вечір 8 березня, ми сиділи на кухні, святкували день народження онука. Я відчула як по моїй спині пройшлась ударна хвиля. В сусідній кімнаті впали штори й розбились вазони. Це було страшно, але зрештою тут цілком безпечно. У Львові я зустрілась з однокласниками, ми не бачились з ними дуже довго, підтримуємо один одного, гуляємо містом. Вірю в Збройні сили України. Україна точно переможе, а ми її відбудуємо", - розповіла Przelom.pl про ситуацію у Львові українка Алла.

Коли жінка дізналась, що дає інтерв'ю для польського видання попросила обов'язково написати, що дуже вдячна громадянам Польщі, які допомагають у війні проти росії. Зараз в Польщі її родичі, які теж втекли від війни як біженці, тому вона знає, які поляки молодці й що саме вони є справжніми друзями для України.

У Львову відчуваєш дух українського єднання. Недарма колись Львів навивали містом українського відродження. Кого не запитаєш, усі впевнені в перемозі України й всі чекають завершення війни, щоб знову відбудовувати та розвивати свою країну. Як от 58-річна Марія, яка разом з донькою та двома внучками приїхали до Львова з Полтави. Жінка не бачить іншого варіанту для України. "За нами перемога, що тут думати. Ми переможемо, Господь на нашій стороні. Люди у нас згуртовані, волонтерів багато, всі працюють, всі докладають максимальних зусиль для перемоги", - заявила Przelom.pl українка.

Натомість львів'яни усвідомлюють ціну перемоги, оскільки вже пролито дуже багато крові. "Україна переможе в будь-якому випадку, питання лише в ціні перемозі. Наша нація дуже гірко розплачується за право бути вільними. Я вірю, що кожен народ сам обирає собі долю, але іноді ми не в змозі змінити будь-що, потрібно боротись", - поділився Przelom.pl львів'янин Андрій.

У львівських магазинах ціни абсолютно на усе зросли майже вдвічі, при тому зарплати залишись, як до війни. Багато мешканців втратили роботу й разом з цим дохід, але при цьому всьому, українці намагаються жертвувати гроші на військові та гуманітарні потреби.

Наразі у місті працюють лікарні, садочки, заклади харчування, готелі та хостели приймають туристів, хоча іноземців у місті майже нема. Львів'яни усвідомлюють велику відповідальність, яка впала на них з початком війни - допомагати постраждалим та підтримувати економіку. Тому кожен підприємець, звичайний працівник, вчителі, медики працюють, як і до війни й при цьому намагаються допомагати.

Зазначимо, кореспондентка Przelom.pl відвідала місто за день до чергових ракетних ударів по місту. У понеділок, 18 квітня, Росіяни завдали чотири прицільних ракетних ударів по західній частині Львова. Три ракети потрапили у військові склади, які не використовувались за призначенням. Ще одна ракета влучила в станцію технічного обслуговування автомобілів. Внаслідок цієї атаки загинуло семеро людей, ще 11, у тому числі та дитина, отримали поранення різного ступеню важкості. Редакція висловлює співчуття близьким та рідним загиблих.